Стевія

Матеріал ізciave — вільної енциклопедії

Стевія

Подрібнену стевію медову використовують як підсолоджувач

Стелія (лат. Stévia) — рід багаторічних рослин сімейства Астрові, або Складнобарвні, що містить приблизно 260^[2] різновидів трав и чагарників, що ростуть у Південної и Центральній Америці, на північ аж до Мексики.

У дикому вигляді трапляється на напівзасушливих територіях від равнин до гірських районів. Стевія дає семена, але лише малий відсоток із них проростає. Під час культивування набагато ефективніший є вегетативний метод розмноження.

Історія вивчення

Вперше досліджена в XVI столітті працівникам у університеті Валенсії лікарем і ботаніком Стевусом (лит. Pedro Jaime Esteve; лат. Petrus Jacobus Stevus, 1500-1556), за прізвісом якого дістала латинську назву^[3][4]. У російських джерелах трапляються твердження, що назва рослина дістала на честь засновника Нікітського ботанічного саду eare Стевена^[5].

В СРСР стевія з'явилася завдяки академіці Вавілову, який привіз її до Росії з експедиції Латинська Америка у 1934 році^[6], ці зразки зберігаються у Всероссійському інституті рослинництва^[6].

Застосування

Див. також: Стевиозид

Упродовж століть ільйон племени гуарані на території сучасних Бразилії и Парагва застосовували в їжу деякі типи стевії, особливо Stevia rebaudiana, яку вони називали ka’a he'ê («солодка трава») як підсолоджувач до мате та іншим медичним чаюм, для лікування печії та інших хвороб. Останнім часом на стевію як на сахарозамінник знову звернули підвищену увагу у зв'язку зі щораз вищими потребами низьковуглеводної та низькосахарної дієти. Як цукрозамінник її широко застосовують у Японії, а в США и Канаді використовують як харчову добавку. Медичні дослідження також показали гарні результати використання стевії для лікування ожиріння^[7] и гіпертонії^[8][9].

1931 року французькі хіміки Бридель и Лав'єрів виділили з стевії глікозиди, які й надають рослині солодкого смаку^[5]. Екстракти, що отримали назви стевіозиди (англ. steviosides) і ребадіозиди (англ. rebaudiosides), виявилися солодше сахарози у 250-300 разів. Відчуття солодкості для стевії настає повільніше від звичайного цукру, але триває довше. Однак, особливо за високої концентрації, воно може мати гіркий посмак або осад лакриці. Стевія не впливає набагато на кількість глюкози в крові та з цієї причини показана тим, хто страждає діабет та за інших вуглеводних дієт.

На початку 1970 року Японія почали культивувати стевію як альтернативу штучним сластикам, як-от цикламат и сахарин, у яких підозряли наявність канцерогенів. Як підсолоджувач зазвичай використовують листя рослини, їхній водяний екстракт і виділені стевіозиди. Комерційне використання стевії в Японії триває з 1977 року, її застосовують у харчових продуктах, безалкогольних напоях і в столовому вигляді. 40 % усього ринку стевії припадає саме на Японії — більше, ніж будь-де.

Сьогодні стевія культивується й широко використовується в харчових продуктах у східній Азии, включно з Китай (з 1984 г.), Корею, Тайвань, Таїланд и Малайзію; її також можна знайти в Сент-Кітс і Невіс, у Південній Америці (Бразилія, Парагвай і Уругвай), Израиле, на Україні та в південних районах Росії. Китай є найбільшим експортером екстракту стевії — стевиозида.

Питання здоров'я

1985 року вийшло у світ наукове дослідження, що передбачає, що стевіол (промислова похідна назва стевіозидів і ребаудіозидів, двох компонентів стевії) є мутагеном (то є агентом, що викликає каламутації) і, як наслідок, канцерогеном. Висновання було зроблено на підставі дослідження печени лабораторних крыс^[10]. Однак це дослідження було піддано критику на підставі того, що процедура здійснювалася таким способом, за якого навіть дистильована вода буде здаватися мутагенною^[11]. Подальші дослідження показали суперечливі результати: одні досліди на тварин Показані токсичність і несприятливі ефекти екстракту, що визначало стевію як слабкий мутаген; тоді як інші досвіди визначали її як безпечний продукт^[12][13]. Хоча останні наукові праці остаточно зробили висновок про безпеку стевії, відрядження США, що контролюють безпеку їжі та ліків (головним способом Food & Drug Administration, скорочено FDA), на підставі браку остаточних виводів дослідників виражали занепокоєння щодо токсичності стевії^[14][15].

2006 року Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) провела всебічну оцінку недавніх експериментальних досліджень стевіозиду та стевіолу, що проводяться на тваринах і людях, і зробила такий висновок: «стевіозиди та ребаудіозиди А негенотоксичні в лабораторних умовах і на живому організмі, гентоксичність стевіолу та деяких його окисних похідних, виражена в лабораторних умовах, у природних умовах не виявлена» (англ. «stevioside and rebaudioside A are not genotoxic in vitro or in vivo and that the genotoxicity of steviol and some of its oxidative derivatives in vitro is not expressed in vivo»)^[16]. Відчепить також не знайшов підтверджень канцерогенності продукту. Далі в звіті зазначено: «стевіозид продемонстрував певний фармакологічний ефект у пацієнтів із гіпертонією й у тих, хто страждає на діабет другого типу» («англ. stevioside has shown some evidence of pharmacological effects in patients with hypertension or with type-2 diabetes»)^[16] і кажуть, що подальше дослідження має визначити належне дозування речовини.

Типи

Основна категорія: Типи роду Стевія

Род містить 261 вид^[2]. Деякі з них:

• Stevia eupatoria
• Stevia ovata
• Stevia plummerae
• Stevia rebaudiana Bertoni — Стевія медова
• Stevia salicifolia
• Stevia serrata