Стевія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії

Стевія

Подрібнену стевію медову використовують як підсолоджувач

Стевія (лат. Stévia) — рід багаторічних рослин родини Айстрові, або Складноцвіті, що включає в себе близько 260^[2] видів трав і чагарників, які ростуть у Південній і Центральній Америці, на північ аж до Мексики.

У дикому вигляді зустрічається на напівпосушливих територіях від рівнин до гірських районів. Стевія дає насіння, але лише малий відсоток з них проростає. При культивуванні набагато більш ефективним є вегетативний метод розмноження.

Історія вивчення

Вперше досліджена в XVI столітті працював в університеті Валенсії лікарем і ботаніком Стевусом (ісп. Pedro Jaime Esteve; лат. Petrus Jacobus Stevus, 1500-1556), за прізвищем якого отримала латинську назву^[3][4]. У російських джерелах зустрічаються твердження, що назву рослина отримала на честь засновника Нікітського ботанічного саду Християна Стевена^[5].

В СРСР стевія з'явилася завдяки академіку Вавілову, який привіз її в Росію з експедиції по Латинській Америці в 1934 році^[6], ці зразки зберігаються у Всеросійському інституті рослинництва^[6].

Застосування

См. також: Стевіозид

Протягом століть індіанці племені гуарані на території сучасних Бразилії та Парагваю застосовували в їжу деякі види стевії, особливо Stevia rebaudiana, яку вони називали ka'a he'дочки («солодка трава») в якості підсолоджувача до мате й іншим медичним чаїв, для лікування печії та інших хвороб. Останнім часом на стевію як на цукрозамінник знову звернули підвищену увагу у зв'язку з зрослими потребами низкоуглеводной і низкосахарной дієти. Як цукрозамінника її широко застосовують в Японії, а в США і Канаді використовують як харчову добавку. Медичні дослідження також показали хороші результати використання стевії для лікування ожиріння^[7] і гіпертонії^[8][9].

У 1931 році французькі хіміки Бридель і Лавьей виділили із стевії глікозиди, які і надають рослині солодкий смак^[5]. Екстракти, які отримали назви стевиозиды (англ. steviosides) і ребаудиозиды (англ. rebaudiosides), виявилися солодше сахарози в 250-300 разів. Відчуття солодощі для стевії настає повільніше звичайного цукру, але триває довше. Проте, особливо при високій концентрації, воно може мати гіркий присмак або осад лакриці. Стевія не впливає значно на кількість глюкози в крові і з цієї причини показана які страждають на діабет і при інших вуглеводних дієт.

На початку 1970 року японці почали культивувати стевію як альтернативу штучним сластителям, таким як цикламат і сахарин, в яких підозрювали наявність канцерогенів. В якості підсолоджувачів зазвичай використовуються листя рослини, їх водяний екстракт і виділені стевиозиды. Комерційне використання стевії в Японії триває з 1977 року, її застосовують у продовольчих продуктах, безалкогольних напоях і в столовому вигляді. 40 % всього ринку стевії припадає саме на Японію — більше, ніж де б то не було.

Сьогодні стевія культивується і широко використовується в продуктах харчування в східній Азії, включаючи Китай (з 1984 р.), Корею, Тайвань, Таїланд та Малайзії; її також можна знайти в Сент-Кітс і Невіс, у Південній Америці (Бразилія, Парагвай і Уругвай), Ізраїлі, на Україні і в південних районах Росії. Китай є найбільшим експортером екстракту стевії — стевиозида.

Питання здоров'я

У 1985 році побачило світ наукове дослідження, що затверджує, що стевиол (промислове похідна назва стевиозидов і ребаудиозидов, двох компонентів стевії) є мутагеном (тобто агентом, що викликають мутації) і, як наслідок, канцерогеном. Висновок був зроблений на підставі дослідження печінки лабораторних щурів^[10]. Однак це дослідження було піддано критиці на підставі того, що процедура проводилася таким способом, при якому навіть дистильована вода буде здаватися мутагенної^[11]. Подальші дослідження показали суперечливі результати: одні досліди на тварин демонстрували токсичність і несприятливі ефекти екстракту, що визначало стевію як слабкий мутаген; в той час як інші досліди визначали її як безпечний продукт^[12][13]. Хоча останні наукові праці остаточно зробили висновок про безпеку стевії, відомства США, що контролюють безпеку їжі і ліків (головним чином Food & Drug Administration, скорочено FDA), на підставі нестачі остаточних висновків дослідників висловили занепокоєння з приводу токсичності стевії^[14][15].

В 2006 году Всемирная организация здравоохранения (ВОЗ) провела всестороннюю оценку недавних экспериментальных исследований стевиозида и стевиола, проводимых на животных и людях, и сделала следующее заключение: «стевиозиды и ребаудиозиды А негенотоксичны в лабораторных условиях и на живом организме, генотоксичность стевиола и некоторых его окислительных производных, выраженная в лабораторных условиях, в естественных условиях не обнаружена» (англ. «stevioside and rebaudioside A are not genotoxic in vitro or in vivo and that the genotoxicity of steviol and some of its oxidative derivatives in vitro is not expressed in vivo»)^[16]. Отчёт также не нашёл свидетельств канцерогенности продукта. Далее в отчёте указано: «стевиозид продемонстрировал определённый фармакологический эффект у пациентов с гипертонией и у страдающих диабетом второго типа» («англ. stevioside has shown some evidence of pharmacological effects in patients with hypertension or with type-2 diabetes»)^[16] і кажуть, що подальше дослідження повинно визначити належну дозу речовини.

Види

Основна стаття: Види роду Стевія

Рід містить 261 вигляд^[2]. Деякі з них:

• Stevia eupatoria
• Stevia ovata
• Stevia plummerae
• Stevia rebaudiana Bertoni — Стевія медова
• Stevia salicifolia
• Stevia serrata