Глечики жовті, лата́ття жо́вте або куби́шка жо́вта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Глечики жовті
Глечики жовті

Гле́чики жо́вті^[1], лата́ття жо́вте або куби́шка жо́вта (Nuphar lutea, народні назви: жовта водяна лілія, жовта маківка, бабка, збанок, збанятник, лопатень жовтий, лопушняк жовтий, мак водяний, товстушка, водяна царівна, русальна квітка) — багаторічна водяна трав'яниста рослина родини лататтєвих.

Етимологія

Латинська назва латаття жовтого — «нюфар лютеа» (Nuphar lutea). «Нюфар» походить від арабського слова, яке теж означає «німфа»; «лютеа» — жовта.^[2]

Ботанічна характеристика

Глечики жовті в книзі Отто Томе «Флота Німеччини, Австрії та Швейцарії», 1885

Багаторічна водяна рослина з горизонтальним, м'ясистим, грубим, зі слідами відмерлих листків кореневищем, ззовні — жовтувато-зеленим, а всередині — білим. Завдовжки — до 10 м, завтовшки — від 5 до 15 см. Від кореневища відходить чисельне коріння.

Надводне листя — плаваюче, майже шкірясте, серцевидне, темно-зелене. Підводне — ніжне, з коротшими черешками, напівпрозоре.

Квітки — одиничні, великі, двостатеві, жовті, запашні, 4-5 см у діаметрі. Пелюстки — яйцевидні, знизу — зелені або зеленуваті, зверху — жовті. Квітне — в червні-серпні. Формула квітки: {\displaystyle \ast K_{5}\;C_{13-15}\;A_{130-170}\;G_{{\underline {13}}-{\underline {16}}}}^[3]

Плід — до 10 см, голий, зелений, гладенький, соковитий, округло-грушоподібний, у вигляді глечика. Звідси й походить назва рослини. На відміну від латаття білого, плоди жовтих глечиків дозрівають над, а не під водою.

Насіння — з повітроносним мішком, завдяки якому розноситься по воді на далекі відстані.

Жовті глечики ростуть в застійних і повільно проточних водоймах — у річках, старицях, озерах. Зазвичай утворюють чагарники, площа яких може досягати кількох гектарів. Поширені в Україні (по всій території, крім Криму), в середній смузі Росії, Сибіру, на Кавказі та в Середній Азії. Найчастіше зустрічаються в лісових і лісостепових районах, досить рідко ростуть в степових районах і плавнях великих річок.

Використання

У сирому вигляді усі частини жовтих глечиків — отруйні. Відвари кореневища здавна застосовували при запальних процесах шлунково-кишкового тракту (в'яжуча дія), анацидних гастритах, ревматизмі, пропасниці, шкірних хворобах, надмірних місячних та при порушенні статевої функції — імпотенції, статевої холодності. Зовнішньо використовують для спринцювання при гострих і хронічних трихомонадних кольпітах, ускладнених бактеріальною і грибковою флорою. Як протизаплідний засіб використовують для спринцювання за 5—10 хвилин перед статевим актом.

У кореневищах є отруйний алкалоїд нуфарин, дубильні речовини, крохмаль (до 20 %), сітостерол, стигмастерол, метарабінова кислота. Великі дози настою жовтих глечиків спричинюють блювання, пронос, сон. Може настати смерть від паралічу центральної нервової системи.

У листках і квітках містяться глікозиди, що сприятливо впливають на діяльність серця.

У харчуванні

Насіння рослини надзвичайно багате на крохмаль (до 44-45 %) і дубильні речовини (близько 4 %). Підсмажене і змелене насіння використовують як сурогат кави.

Перед вживанням кореневище ретельно очищують від шкірки, розрізають на невеличкі шматки та 15-18 годин вимочують у воді, кілька разів міняючи її. Під час вимочування з кореневищ вилучаються дубильні речовини та алкалоїди. Після вимочування кореневища цілком придатні для споживання. Їх варять, печуть у попелі, смажать на олії або тваринному жирі. Висушені на сонці вимочені шматки кореневища подрібнюють крізь м'ясорубку чи товчуть в ступах. Одержане борошно домішують до пшеничного чи житнього борошна під час випікання хліба, коржиків, оладок. З крупи варять каші, юшки, використовують як додаток до овочевих гарнірів.^[4]

На Кавказі пастухи печуть кореневища глечиків необчищеними на вогнищах і їдять з картоплею, сухим сиром, бринзою і сіллю. В Японії кореневища використовують для салатів.^[5]

Міжнародно-правовий статус ентеогенів

Стаття 32 Конвенції про психотропні речовини дозволяє державам звільняти від заборони певні традиційні способи вживання речовин:

Держава, на території якої ростуть дикі рослини, що містять психотропні речовини з числа тих, що містяться в Додатку I, і які традиційно використовуються певними невеликими, чітко визначеними групами в магічних чи релігійних обрядах, може під час підписання, ратифікації чи приєднання, робити застереження щодо цих рослин стосовно положень статті 7, за винятком положень, що стосуються міжнародної торгівлі.розгорнути Оригінальний текст (англ.)

Однак це звільнення застосовується лише в тому випадку, коли рослину буде явно додано до Списків психотропної конвенції. Нині Конвенція застосовується лише до хімічних речовин. Однак у Коментарі до Конвенції про психотропні речовини зазначається, що рослини, які містять її, не підлягають міжнародному регулюванню^[6]:

Вирощування рослин, з яких отримують психотропні речовини, не регулюється Віденською конвенцією .... Ні корона (плід, брунька з мескалем) кактуса пейот, ні коріння рослини Mimosa hostilis^[en], ані псилоцибінові гриби не включено до Списку 1, а лише відповідні речовини, мескалін, ДМТ та псилоцин.розгорнути

Оригінальний текст (англ.)

Нині жодні рослини (природні матеріали), що містять ДМТ, не регулюються Конвенцією 1971 року про психотропні речовини. Отже, препарати (наприклад, відвари), виготовлені з цих рослин, включно з аяхуаску, не перебувають під міжнародним контролем і, отже, не підпадають під дію жодної статті Конвенції 1971 року. - Міжнародна рада з контролю за наркотиками (МКНБ), ООНрозгорнути

Оригінальний текст (англ.)

^[7]

Глечики в культурі

В Україні жовті глечики здавна пов'язували з русалками (одна з народних назв рослини — русальна квітка). Вважалося, що рано вранці та у вечірні години жовті квіти не можна ні зривати, ні навіть торкатися їх — бо русалка, яка стереже свою улюблену квітку, може розсердитися, схопити людину за руку і втопити. Вірили також, що у літні місячні ночі найбільше русалок збирається у тих місцях, де найбільше жовтих глечиків^[8].